Максим Онопрієнко — член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Відповідає за реалізацію контрольних та аналітичних повноважень регулятора, зокрема за моніторинг та аналітичні проєкти. Зокрема партнерські, такі як дослідження «Гендерний профіль українських медіа», що реалізується спільно з ГО «Жінки в медіа». Також курує представництва Національної ради в регіонах та опікується мовленням на прифронтових і прикордонних територіях.
У інтерв’ю «Жінки в медіа» Максим Онопрієнко розповідає про тенденції, пов’язані з реєстрацією медіа під час повномасштабної війни, етичні стандарти сучасної журналістики та інтерес до українського контенту на окупованих територіях.
Чи змінилися пріоритети Нацради у сфері регулювання медіа під час війни? Які виклики зараз найгостріші?
Найбільший виклик — безпековий. Тому що багато медіа з прифронтових, прикордонних територій релокувалися. Чимало з них були змушені призупинити свою діяльність. Багато медіа втратили ліцензії на мовлення, а також обладнання через те, що росіяни захопили наш радіочастотний ресурс на тимчасово окупованих територіях.
Якщо говорити про сферу регулювання, я б не сказав, що наші пріоритети як Національної ради якось змінилися — вони стали більш відповідними до умов війни. Також, звісно, ми маємо враховувати ситуацію на прифронтових, прикордонних територіях. Для цього спрощуємо реєстраційні процедури, даємо можливість мовити не за ліцензіями, а за тимчасовими дозволами, які є безплатними для мовників. Намагаємося зв’язувати їх з партнерами для того, щоб вони могли продовжувати свою роботу.
Але, звичайно, найважливіша подія, яка сталася протягом повномасштабної війни — це ухвалення закону «Про медіа» і, власне, набуття ним чинності 31 березня 2023 року. У своїй основі цей закон набагато лояльніший, ліберальніший до індустрії. Він дає змогу бути більш гнучким і регулятору також. Тому я б сказав, що більш гнучким, відповідно, стало і регулювання.
Скільки медіа зареєструвала Нацрада?
Станом на 23 вересня 2025 року в Реєстрі — трохи більш як 3 тисячі суб’єктів, які мають близько 6,5 тисяч медіа. Загальна кількість чинних, зокрема тимчасово призупинених ліцензій, складає 797, а загальна кількість зареєстрованих медіа, сервісів та іноземних лінійних медіа — 5562. З них: друкованих медіа — 3895, онлайн-медіа — 1057, провайдерів аудіовізуальних сервісів — 312, провайдери платформ спільного доступу до відео — 2, зареєстрованих іноземних лінійних медіа — 42.
Скільки з них — Telegram-канали, зареєстровані як медіа?
З 1057 зареєстрованих онлайн-медіа Telegram-каналів — всього 86. Тобто небагато. В законі є чітке визначення, що таке медіа. І Telegram-канали, за своєю суттю, є ними. Питання лише у тому, що реєстрація онлайн-медіа, згідно з законом про медіа, добровільна. Тому вони не поспішають реєструватися. Але закон про рекламу змусив їх трошки рухатися.
Яку динаміку ви вбачаєте у тому, що стосується реєстрації онлайн-ресурсів як медіа?
Якщо говорити про тенденцію щодо реєстрації онлайн-медіа, то перша хвиля була у 2023 році, відразу після набуття чинності закону «Про медіа». Потім — невеликий спад, і зараз, у 2025 році, нова хвиля. Так, до прикладу, за дев’ять місяців 2023 року ми зареєстрували 204 онлайн медіа. У 2024-му — 412, а у 2025-му станом на зараз — 452.
Пояснюється це тим, що набули чинності новели закону «Про рекламу», які регламентують рекламування азартних ігор, гемблінгу тощо. Зокрема у законі чітко вказано, що розміщувати таку рекламу можуть лише зареєстровані онлайн-майданчики. Відповідно, чимало спортивних ресурсів почали активно реєструватися у Нацраді.
Законом передбачено, що орган співрегулювання має розробити критерії: які майданчики є онлайн-медіа, і які не є ними. Отже, спільно з органом співрегулювання ми розробляємо ці критерії для того, щоб убезпечитися від реєстрації відверто ігрових сайтів.
Чи реєструються як медіа канали на кшталт «Трухи» (анонімний телеграм-канал, який у 2023–2024 роках посідав перше місце у рейтингу найпопулярніших, – прим. ред.)? А популярні блогери, такі як, наприклад, Ігор Лаченков, відомий як Лачен?
Канали на кшталт «Трухи» — не зареєстровані. На одній з подій я чув, як під час публічного смолтоку з головою Національної ради Ольгою Герасим’юк Максим Лавриненко, який позиціює себе власником «Трухи», говорив, що вони обов’язково зареєструються. Але станом на сьогодні цього ще не відбулося.
Лачен також не зареєстрований, але маємо реєстрацію як онлайн-медіа, наприклад, YouTube-каналу інтерв‘юєрки Раміни Есхакзай. Спортивні блогери Ігор Циганик, Віктор Вацко — зареєстровані. Канал Євгена Клопотенка зареєстрований як онлайн медіа. Та, звісно, я не можу назвати це масовою тенденцією.
Чи має Нацрада вплив на YouTube-канали медіа? Та чи планує розширювати інструменти моніторингу контенту на платформах, які не є класичними медіа?
Так, майданчики, які не є класичними, ми моніторимо в межах нашого медійного закону. Відповідно, для нас першим і основним показником є ліцензія або реєстрація. Якщо радіо зареєстроване або має ліцензію на ефірне FM-мовлення, ми моніторимо FM-мовлення. Якщо це YouTube-канал цього радіо і воно не зареєстроване як онлайн-медіа, у нас є можливості відреагувати. Тож, якщо моніторинг зафіксує надходження скарг або порушення законодавства, ми будемо реагувати.
Якщо говорити комплексно про, наприклад, YouTube як платформу, то закон про медіа дає можливість Нацраді підписувати меморандуми з платформами спільного доступу. Але це можливість, яка не зобов’язує платформи співпрацювати з медійним регулятором. І в цьому є проблема: вони не хочуть підписувати меморандуми про співпрацю, особливо з державними органами. Ми зустрічалися з представниками кожної з платформ, серед яких Meta, YouTube. Відповідь одна: «У нас є правила спільноти». Якщо контент їх порушує, треба писати скаргу. Є звичайна форма подачі скарги — для користувачів, і є подача скарги державними органами. У нас були прецеденти, коли ми зверталися, і коли вони реагували, обмежували доступ, але це не оперативна реакція. Поки вони відреагують, контент набирає численні перегляди.
Ми не просунемося в цьому питанні доти, доки у нас не буде імплементації європейського законодавства. У Євросоюзі є стандарти, відомі як Digital Services Act, або DSA, а також інші цивільні акти, які регулюють як платформи спільного доступу, так і співпрацю з ними. Ми маємо імплементувати DSA на шляху до Євросоюзу, але це — процес.
Розкажіть про це детальніше: яку роль Нацрада бачить для себе в імплементації європейських норм, таких як згадані вами Digital Services Act?
Україна ще не має аналогічного законодавства, але ми вже аналізуємо практику DSA й адаптуємо релевантні механізми. Зокрема йдеться про прозорість політичної реклами для запобігання маніпуляціям під час виборчих процесів, особливо з огляду на російський інформаційний вплив, про протидію фейковим акаунтам та ботам, які активно використовуються для поширення дезінформації. Також про підвищення стійкості українців до дезінформації через проєкти з медіаграмотності та освітні ініціативи, підтримку користувачів через забезпечення механізмів подання скарг на незаконний контент.
Окремо вивчаємо можливість інтегрувати український «Перелік осіб, що створюють загрозу нацбезпеці» як інструмент протидії дезінформації. Є відповідна пропозиція до європейських колег розглянути можливість адаптації цього механізму до практики регулювання онлайн-платформ у Європі або легітимізувати його застосування в Україні в рамках DSA. Перелік довів свою ефективність й цілком узгоджується зі статтями 16 та 34 DSA, які передбачають видалення незаконного контенту та боротьбу з дезінформацією, що створює загрози безпеці.
Тривалий час в Україні точаться дискусії щодо того, чи потрібно закривати доступ до Telegram. Що думаєте з цього приводу?
Якщо говорити з технічної точки зору, то це — можливо. Так само як свого часу були заблоковані російські ресурси «ВКонтакте», «Одноклассники» тощо. З практичної точки зору, Telegram сьогодні — це поширений засіб комунікації в Україні. У Нацради немає повноважень закрити чи заборонити наявну платформу. Крім того, на мою думку, це має бути спільний підхід державних інституцій, щоб і запропонувати альтернативу, і провести просвітницьку роботу серед аудиторії, сформувати спільну позицію щодо цієї платформи.
На моє переконання, як мінімум, мають бути шляхи й можливості для регулювання Telegram. Ми в Нацраді впевнені: правила мають бути однаковими для всіх. Як для того, що зараз називають класичними медіа — телебачення, радіо, так і для онлайн-ресурсів, як-от Telegram-канали. І якщо медіагрупи, телеканали, радіостанції повинні показувати свою структуру власності, Telegram-канали мають теж це робити. Всі дотичні критерії регулювання мають стосуватися всіх однаково.
«Жінки в медіа» фіксують випадки онлайн-насильства щодо українських журналісток на своєму сайті. Один з показових кейсів — дискредитаційна кампанія проти журналістки Олени Мудрої, яка триває вже кілька місяців. Досліджуючи питання впливу на тих, хто атакує журналістку, ми з’ясували, що Нацрада в таких питаннях має обмежений вплив. Якщо ресурси, які поширюють дезінформацію, не зареєстровані як медіа, фактично, майже неможливо це врегулювати. Що ви про це думаєте?
Це багатоскладове питання. По-перше, закон не передбачає повноважень для Національної ради у таких випадках. У нас немає законодавства, яке б давало визначення, наприклад, мові ворожнечі, так само як і дезінформації. І в тому, власне, складність.
Якщо говорити конкретно про кейс журналістки Олени Мудрої, то після її скарг до поліції було відкрито кримінальне провадження. Ми співпрацювали з правоохоронними органами — вони зверталися до нас за даними моніторингів, а інформацію, яку ми надали, долучали до матеріалів справи. Та загалом ми не уповноважені проводити розслідування, реагувати на такі ситуації якимось чином. Відповідно до нашого законодавства, те, що стосується захисту честі й репутації, має вирішуватися у судовому порядку.
Яким чином Нацрада могла б розширити своє коло повноважень у тому, що стосується тиску та впливу на анонімні вебресурси? Що для цього треба?
Законом «Про медіа» передбачено, що ми можемо у таких ситуаціях ухвалювати рішення, але технічне блокування здійснює не Національна Рада, а НКЕК — Національна комісія, яка займається державним регулюванням у сферах електронних комунікацій.
Зміни до закону «Про медіа» зараз очікують на друге читання у парламенті — у них передбачено вдосконалення механізму блокування в частині можливостей НКЕК. Коли зміни будуть прийняті, вони нам допоможуть: зокрема, ст. 116 закону «Про медіа», яка передбачає механізм блокування анонімних онлайн-ресурсів, збігатиметься із повноваженнями НКЕКа. Це дасть нам можливість пришвидшити практичне виконання цих норм.
З іншого боку, тут питання також практичного характеру: коли ми кілька разів реалізуємо це на практиці, тоді зрозуміємо, де саме прогалина.
Чи є у планах створення спеціалізованих правил для медіа, що працюють із ШІ-контентом?
Знову ж таки, на сьогодні якихось законодавчих обмежень, чи регулювань немає. Є єдиний документ — це рекомендації для медіа, реклами й захисту авторських прав, які спільно розробили Нацрада, Міністерство цифрової трансформації, ГО «Лабораторія цифрової безпеки». Ці рекомендації є у публічному доступі.
Позиція Національної ради така: ми закликаємо медіа визначити у себе в редакціях внутрішню політику використання ШІ. Багато редакцій уже це роблять — наприклад, такі політики є в «Української правди».
Ми моніторимо контент у медіа, і нам важливо, щоб він не порушував українське законодавство. І тут немає різниці, чи він створений людиною, чи штучним інтелектом. Тому що заходи реагування, які ми застосовуємо, спрямовані не на конкретну людину — журналіста або журналістку, а на медіа, яке допустило порушення законодавства.
Зі свого боку ми також закликаємо медіа маркувати створений із використанням ШІ контент й враховувати ризики, що стосуються довіри аудиторії.
В інтерв’ю «Українському радіо» ви говорили, що чимало людей на тимчасово окупованих територіях споживають український контент. Як їм це вдається?
Насправді шляхи загалом відомі: це доступ через інтернет за допомогою VPN, також супутниковий зв’язок. Щоправда, використанню супутника росіяни активно перешкоджають. Нам відомі випадки, коли вони здійснювали рейди по господарствах, знімали супутникові лінії, або ж змушували розвертати приймачі в інший бік, аби не ловився сигнал. Тому інтернет — це основний канал.
Ми знаємо, що запит на український контент є. Як знаємо і те, що деякі українські радіостанції, які мовлять вздовж лінії зіткнення, чути на тимчасово окупованих територіях. Я не буду їх називати, але від таких слухачів навіть є зворотний зв’язок. Нам також відомо, що деякі наші радіостанції чутно навіть в окупованому Донецьку.
Зі свого боку ми намагаємося наситити прифронтові території українським мовленням, сподіваючись, що ці сигнали будуть почуті. З погляду безпеки, звичайно, це важко — є населені пункти, які постійно перебувають під обстрілами. Як я вже згадував, ми розробили механізм надання тимчасових дозволів, який стосується мовлення саме на прифронтових територіях. Тобто це не конкурс на отримання ліцензії, а безплатний дозвіл для мовника на рік, який потім можна продовжувати.
Інше питання — запуск цього мовлення. Нам потрібно не лише надати дозвіл, а також замовити й доставити туди передавач, щоб сигнал дійшов. Бувають періоди, коли технічні спеціалісти не можуть дістатися у такі населені пункти тижнями через регулярні російські атаки. Тому це складна історія.
Чи виправданими для українських онлайн-медіа є російськомовні версії, наприклад, якщо ми говоримо про аудиторію, яка проживає на окупованих територіях?
Законодавчо обмежень тут немає — ресурси можуть мати російськомовні версії, головне, аби за замовчуванням першою, основною сторінкою була українська версія. Всі інші мовні версії — додаткові. Інше питання, що, можливо, хтось розглядає це з погляду етики, що на одинадцятий рік війни й на четвертий рік повномасштабного вторгнення в українських медіа існує російська мова.
На мій погляд, російськомовну версію часто мають зокрема ті ресурси, які працювали на тимчасово окупованих територіях, а згодом релокувалися. Вони це роблять для того, щоб аудиторія, яку вони мали, і яка залишилася в окупації, могла споживати контент, можливо, більш доступний і комфортний для них. Тому я не бачу в цьому якоїсь контроверсії.
Які кращі міжнародні практики медіарегуляторів, які вже працюють в інших країнах, але ще не запроваджені в Україні, ви б могли виокремити? Чи є у планах запровадити подібні зміни в Україні?
Національна рада входить до EPRA — Європейської платформи медіарегуляторів. Тож ми постійно спілкуємося з іноземними колегами, беремо участь у заходах, які відбуваються на цій платформі, обмінюємося досвідом. Вони щось запозичують у нас, ми ж слідкуємо за їхніми практиками.
Якщо говорити про те, що зараз є найбільш актуальним, це, наприклад, реклама азартних ігор, гемблінгу. У європейських країнах вона жорстко регулюється. В Італії — взагалі заборонена, а в інших країнах є чіткі тайм-слоти для її трансляції. Зазвичай такі слоти даються у нічний час, а також з великою кількістю додаткових умов.
В Україні критерії розміщення реклами азартних ігор мають бути розроблені органом співрегулювання, як передбачено законом. Тож ми дискутуємо про ці правила, адже серед їхніх запитів — максимальна лояльність. Серед наших — потреба брати до уваги ризики для аудиторії, зокрема і для дітей. Ми дивимося на західні практики й більше схиляємося до європейського варіанту.
У Австралії, наприклад, взагалі заборонена реєстрація в соцмережах для дітей віком до 16 років. Яким би не був суспільний спротив, держава зайняла тут жорстку позицію, прийняла відповідний законопроєкт і він — працює. Мені здається, ця практика могла б мати місце і в Україні також. Є багато різних речей, яким ми маємо навчатися.
Зараз ми більше зосереджені на імплементації DSA, про які згадувалося вище. Крім того, є тут й інший аспект: Україна сьогодні активно розвиває деякі напрямки, яких немає у європейських регуляторах. Як-от співрегулювання. У Європі все більше побудовано на саморегуляції. У нас же законом передбачені органи співрегулювання для різних видів медіа — їм надається можливість встановити “правила гри”. Тобто ви — індустрія, тож домовтеся, якими будуть правила, щоб це влаштовувало всіх, й працюйте за ними. Ми дуже підтримуємо такий підхід, і сподіваємося, що у майбутньому він втілюватиметься активніше. Тому що сьогодні з подібних кодексів в Україні прийнято лише один — правила мовлення у дні пам’яті для лінійних аудіовізуальних медіа. Все інше поки в роботі.
Чи готові ви бути амбасадором гендерної рівності?
Так. Я за те, щоб жінки й чоловіки мали рівні можливості. Зараз під час повномасштабної війни жінки часто опановують ті сфери діяльності, які раніше традиційно вважалися «чоловічими». У жінок стало більше можливостей, більше доступу, хоч ніби як і вимушено. Й мені важливо, щоб це збереглося, щоб жінки мали такі ж можливості у післявоєнній Україні. Чоловіки-лідери ще не усвідомили, що працювати з партнерками, лідерками — це справді дуже комфортно й ефективно.
І так, я готовий бути амбасадором гендерної рівності. Чому я за гендерну рівність? Ще й тому, що в мене — донька. Вона будує свою кар’єру і мені важливо, щоб у неї були такі ж можливості, як у чоловіків, щоб зважали на її досвід, знання, вміння, а не дивилися на вік і думали: «Ти лише 20-річна дівчинка, ще десять років пооббивай пороги, і тоді ми з тобою поговоримо».
Наскільки, на вашу думку, питання етики, гендерної рівності та інклюзії впливають на якість контенту та довіру аудиторії?
Впливають, звісно, тому що це — про цінності, про демократичний світ. У нас Конституцією, законодавством передбачені рівність та недискримінація. До того ж медіа, і взагалі масова культура — досить серйозний інструмент впливу. Тож ми як медійний регулятор не можемо це ігнорувати. Ми намагаємося долучатися до всіх, в тому числі просвітницьких проєктів, задля того, аби ця тема активно підтримувалася нашими медіа.
Я, наприклад, не споживатиму контент від медіа, яке має погану репутацію, зокрема в питаннях рівності, інклюзії. Можна скільки завгодно пропагувати стандарти різноманітності, але важливо дотримуватися цих стандартів самим. Тут найперше ідеться про довіру і про відповідальність медіа. На мою думку, саме довіра — це ключовий показник, особливо зараз, в умовах війни.
Як, на вашу думку, етичні стандарти журналістики змінилися з початком повномасштабної війни, коли в нашому інформаційному полі стало більше контенту, дотичного до тем насильства й смерті?
Це непросте питання. З одного боку, нашим медіа потрібно фіксувати те, що відбувається в Україні, а з іншого — відповідально ставитися до того, наскільки створений контент є чутливим. Щодо розповсюдження контенту, думаю, треба особливо думати про аудиторію — мають бути відповідні попередження, зокрема і вікові обмеження.
І, звичайно, не використовувати цей контент виключно для клікбейтності, для залучення аудиторії. Дійсно, етична межа дещо змінила свій рівень. Зараз є потреба висвітлювати те, що раніше не знаходило свого відображення в медіа. Але не варто забувати, що серед споживачів цього контенту можуть бути різні люди.
Чи достатньо прозорою, на вашу думку, є комунікація Нацради з медійною спільнотою? Як її можна посилити?
На мою, можливо, суб’єктивну думку, ми достатньо прозорі та відкриті до комунікації. Наші засідання транслюються наживо в режимі онлайн і не припиняються. Проєкти рішень, які голосуються на засіданні Нацради, наступного дня публікуються на сайті — деталізовано, з усіма додатками, доповідними тощо. Кожен кейс можна вивчити, особливо, якщо це стосується заходу реагування на ті чи інші порушення: чому, за що, яка законодавча база, і так далі.
Контакти як апарату, так і членів Нацради доступні на нашому офіційному сайті. До нас можна прийти й поспілкуватися на місці, або зателефонувати. Ми робимо дуже багато публічних заходів і долучаємося до заходів колег, де з нами може комунікувати індустрія — не тільки в межах програми цієї події, але і неформально, після.
Наші представники часто відвідують регіони: проводимо тренінги, конференції, та й просто зустрічі з медійниками. Межі для досконалості немає і завжди є щось, що можна покращувати, але, на мою думку, Нацрада — державний орган, який працює досить прозоро.
Авторка: Олександра Горчинська, «Жінки в медіа»
Фото: Геннадій Кравченко, «Жінки в медіа»
Джерело: ГО «Жінки в медіа»
