Харків, 1930-ті. роки. У тодішній столиці радянської України постає символічна споруда – Будинок «Слово». Простір, який мав стати раєм для українських письменників, місцем, де твориться нова культура для нової епохи. Та замість натхнення прийшов страх. Замість свободи – доноси, тюремні справи. Комуністичний рай перетворився на комуністичне пекло.
Саме про цю трагічну сторінку української історії йшлося під час творчої зустрічі в стінах Національної ради з режисером, сценаристом, лауреатом численних премій – Тарасом Томенком. Захід відбувся в межах проєкту «Буккросинг» – ініціативи голови медіарегулятора Ольги Герасим’юк. Мета проєкту – підтримка внутрішньої комунікації, обмін книжками між колегами, зустрічі із цікавими людьми та просвітництво в команді.
У центрі розмови «Будинок «Слово». Нескінчений роман» – художня стрічка, яка цьогоріч перемогла у дев’ятій Національній кінопремії «Золота Дзиґа» в категорії «Найкращий фільм». Це фільм-дослідження, фільм-пам’ять і пошук – глибоке занурення у долі митців епохи «Розстріляного відродження».
Будинок «Слово» об’єднав під одним дахом найяскравіших представників української літератури. Тут жили Остап Вишня, Володимир Сосюра, Лесь Курбас, Майк Йогансен, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та багато інших. Та замість лаврів і визнання вони отримали арешти, заслання, розстріли. Скільки Нобелівських лауреатів могла б подарувати Україна і якою би була Україна, якби не ця епоха терору?
І сьогодні все ще ця розстріляна глава нашої історії лишається маловідомою широкому загалу суспільства… Хоча зусилля нинішніх митців, що повертають із забуття імена, твори, історії, уже помітні.
Фільм Тараса Томенка (його сценарій у співавторстві з Любою Якимчук) – це ще один погляд і ще один спосіб дати голос тим, кого комуністична машина змусила замовкнути.
Відбувся спеціальний показ стрічки «Будинок «Слово». Нескінчений роман» – завдяки дозволу правовласника, компанії ТОВ «Фреш Продакшн ЮА». Після перегляду колеги ділилися враженнями, ставили запитання автору, обговорювали з ним фільм і відтак більше – говорили про пам’ять, про ціну, яку українська культура заплатила за тоталітарну «турботу», і про те, якою вона є сьогодні й буде завтра.
На завершення колектив Національної ради подякував режисеру за емоційно сильну, глибоку роботу та вручив символічну статуетку «Оскар» – із доброзичливим натяком на майбутні перемоги, на які фільм, безперечно, заслуговує.
Вітаємо Тараса Томенка з отриманням Української національної кінопремії «Золота дзиґа».
Нагадаємо, картина перемогла одразу в 6 номінаціях:
- «Найкращий фільм»
- «Найкраща режисерська робота» – Тарас Томенко
- «Найкраща жіноча роль другого плану» – Ніна Набока
- «Найкраща робота художника-постановника» – Шевкет Сейдаметов
- «Найкраща музика» – Алла Загайкевич
- «Найкращий сценарій» – Тарас Томенко, Любов Якимчук.
