Українські друковані медіа переживають найскладніший період за всю історію незалежності. Під питанням саме існування багатьох видань, які десятиліттями були голосом місцевих громад. Національна рада провела круглий стіл, щоб з’ясувати масштаби кризи та окреслити можливі шляхи порятунку галузі. До обговорення долучилися представники друкованих медіа з усієї України, а також медіаексперти та представники органів державної влади.
Скорочення мережі локальних видань
Під час профільного заходу було озвучено тривожні дані, що свідчать про масштабну кризу у сфері локальних медіа. За словами Сергія Чернявського, голови Громадської спілки “Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа”, кількість обласних, районних та міських друкованих видань в Україні суттєво скоротилася. Якщо у 2020 році таких видань налічувалося 2469, то станом на 2025 рік – їх залишилося менше тисячі.
Ця динаміка свідчить не лише про скорочення інформаційного поля на місцевому рівні, а й про системні виклики, з якими стикаються регіональні медіа – зокрема, зростання фінансового тиску, зменшення рекламних доходів, відтік кадрів.
Окрему категорію становлять релоковані медіа – ті, що були змушені залишити окуповані території. Вони одночасно втратили аудиторію, джерела фінансування і традиційні канали розповсюдження.
Прикладом є газета “Кримська світлиця”. Її головний редактор Андрій Щекун розповів, що до 2014 року видання мало наклад 4000 примірників і вагомий вплив у Криму. Сьогодні редакція працює завдяки благодійній допомозі та волонтерству.
Особливо складною є ситуація з державною підтримкою. З 2019 року газета не отримує жодного фінансування, хоча чинними є указ Президента та рішення РНБО щодо підтримки релокованих медіа. При цьому згорнуті всі програми, що раніше фінансували культурологічні видання.
Ще одна проблема – складність у формуванні нової аудиторії. Наприклад, кримчани вимушено розсіяні по всій території України, зв’язок із ними втрачено, а залучити нових читачів вкрай складно. Водночас релоковані редакції виконують важливу функцію збереження колективної пам’яті, фіксації злочинів окупантів, підтримки зв’язку між переселенцями.
Щекун запропонував створити цільові програми підтримки через Український культурний фонд і вирішити проблему з механізмом реалізації статті 4 Закону про державну підтримку медіа. Хоча стаття передбачає допомогу для літературно-художніх видань, у новому реєстрі друкованих медіа відсутні відповідні категорії для їх ідентифікації, що унеможливлює отримання підтримки.
Робота в екстремальних умовах
Представники редакцій з прифронтових регіонів розповіли про специфіку своєї роботи. Сергій Народенко, директор та головний редактор «Вісника Ч» з Чернігова, зазначив, що журналісти змушені поєднувати професійні обов’язки з волонтерською діяльністю.
Олексій Пасюга з газети «Ворскла» з Сумської області поділився критичною проблемою з доставкою преси. Із 1600 передплатників, які обслуговувала Укрпошта, залишилося лише 200, а решту газета доставляє власними силами. Це створює надмірне навантаження на редакційний колектив і потребує додаткових витрат.
Окремий виклик – нестабільне електропостачання. Через енергетичні атаки друкарні змушені працювати за графіками відключень, що призводить до затримок виходу номерів, зниження якості друку та додаткових витрат на резервні джерела живлення.
Загроза втрати періодики як джерела історичної пам’яті
Наукова співробітниця Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Наталія Носкіна звернула увагу присутніх на небезпеку втрати архівної цінності сучасної періодики. Бібліотека має найбільший в Україні фонд газет – понад 260 річних комплектів із 1732 року до сьогодення. Сьогодні вона отримує лише 675 назв з понад 1500 зареєстрованих, тобто менш як половину. А історія держави в усіх подробицях зберігається саме в періодиці.
Найгостріше ця проблема відчутна щодо видань із прифронтових територій. Через брак ресурсів і логістичні труднощі редакції не мають змоги надсилати обов’язкові примірники. А саме ці видання фіксують події з життя на лінії фронту, вміщують важливі свідчення та людські історії.
Бібліотека намагається частково компенсувати нестачу, приймаючи електронні версії у форматі PDF. Однак це породжує нові технічні та правові виклики.
Руйнування роздрібної інфраструктури
Паралельно з кризою у видавничому секторі занепадає система розповсюдження друкованої преси. Заступник директора агентства «Союздрук» Олексій Бабанський повідомив про масове знесення кіосків преси в Києві. Причиною стали нові правила користування міською землею.
За новою системою аукціонів оренда місця під кіоск може сягати 90–100 тисяч гривень на рік, без урахування витрат на документи та підключення електроенергії. У результаті вже на початку 2025 року демонтували понад 80% кіосків. Якщо ця тенденція збережеться, до 2026 року у столиці може не залишитися жодного кіоска для продажу преси.
У каталозі передплати агентства залишилося лише 87 газет і 78 журналів – надто мало для міста з мільйонною аудиторією.
Учасники круглого столу дійшли спільного висновку: друковані медіа в Україні потребують термінових системних рішень. Серед ключових пропозицій:
- створення програм підтримки друкованих медіа через Український культурний фонд;
- запровадження мораторію на знесення кіосків преси;
- компенсація редакціям за порушення умов доставки;
- посилення контролю за дотриманням мовного законодавства;
- створення національного реєстру документальної спадщини.
Друковані медіа залишаються важливим інструментом інформування та збереження національної ідентичності, особливо на регіональному рівні. Їхнє збереження є частиною інформаційної безпеки та культурної стійкості країни.
