Війна уже понад два роки поспіль стала частиною нашого щоденного життя. І в цій трагічній історії є місце і подвигу, і звитязі, і дивуванню людській природі та можливостям. Історія, якою б високою і далекою вона не видавалася, твориться руками простих людей.
Люди і колективи, про яких ми розкажемо, покладають свою працю на прорив інформаційної блокади. Їхній голос звучить не тільки в медіа, де вони працюють, але й у щоденних справах, що націлені на Перемогу. Національна рада з нагоди Дня Незалежності нагородила цих осіб і медіаколективи своїми Почесними грамотами. Хочемо познайомити вас із, безперечно, героями сьогодення в нашому проєкті «Медіагерої: обличчя української стійкості».
У ПЛАНАХ – ОГОЛОСИТИ ПРО ГОЛОВНУ НОВИНУ ПЕРЕМОГИ ХЕРСОНЦЯМ
Під окупацією херсонці дуже добре відчули, що інформація – це зброя. 24 телевізійні канали ворожого мовлення транслювалися з головної вежі Херсона, а на українських журналістів велося справжнє «полювання». Утікаючи з міста, окупанти підірвали передавальний центр і саму телевежу, аби залишити звільнені території без українського мовлення.
Щойно над Херсоном замайорів український стяг і в місті поновилися комунікації, команда майбутньої радіостанції «ІКС ОН» поставила собі мету – створити майданчик для інформування містян. А головне – у планах була перша радіостанція вільного Херсона. Адже саме так можна було найбезпечнішим способом передавати повідомлення ще й на лівий берег Дніпра, тимчасово окупований ворогом. Реєструватися в месенджерах в окупації надто небезпечно, а радіохвиля була б зручним, доступним та важливим способом повідомляти правдиві й актуальні новини і боротися з пропагандою окупантів.
У День визволення міста, 11 листопада 2023 року, вперше прозвучали позивні радіо «ІКС ОН», що стало символічним початком великої роботи для команди і слухачів. Різноманітні рубрики, ранкове шоу, новини, інтерв’ю – все це відбувається в умовах, які добре зрозумілі херсонцям – обстріли, руйнації, втрати.
Усе, що готує колектив радіо, дублюється в соціальних мережах і телеграм-каналі. За час свого існування команда втілила у життя проєкти, гостями яких були волонтери, медики, психологи, представники ДСНС, органів місцевого самоврядування тощо. Команда чітко дотримується концепції та місії, а також обраного лозунгу: «Формула нового радіо». Неупереджені, професійні, сміливі та впевнені в Перемозі.
Із 12 серпня херсонська радіостанція ТОВ «Іксон медіа» розпочала мовлення і у с. Високому, що на Бериславщині Херсонської області. Це стало можливим завдяки реалізації спільного проєкту Національної ради і фонду «Партнерство за сильну Україну».
У амбітних планах редакції радіо «ІКС ОН» – оголосити херсонцям головну новину, на яку всі чекають – про омріяний і вистражданий день Перемоги над рашизмом.
ПЕРЕБОРОТИ СТРАХ І ОДРАЗУ ДО РОБОТИ
Ще один проєкт, який утворився під час повномасштабного вторгнення, – Інформаційний ресурс «КордонМедіа» із Сум. Його співзасновником і продюсером є Олександр Олексієнко.
Проєкт є задумом громадської організації «(не)ПРИЧЕТНІ». Він об’єднав відомих на Сумщині воєнних кореспондентів, фотографів, операторів. Це була їхня професійна відповідь на виклики воєнного часу.
«Потрібно було працювати, то й працювали. Була невідомість, страх, який ми перебороли. І 24 лютого 2024 року одразу почали знімати матеріали, робити включення», – ділиться Олександр Олексієнко, який до того ж є оператором і воєнним кореспондентом.
У березні 2023 року колектив створив для жителів Сумщини YouTube-канал «Кордон.Медіа». Щотижня тут викладали відеорепортажі про життя та оборону Сумської області. Нині канал має вже понад 300 оригінальних випусків, які переглянули понад 2 мільйони глядачів.
З початку повномасштабного вторгнення він здійснював фото- та відеофіксацію наслідків обстрілів території Сумської області російськими окупантами. Збирав архів матеріалів про сили оборони, фіксував роботу ЗСУ і місцевих добровольчих формувань територіальної громади (ДФТГ) під час та після деокупації Сумщини.
Олександр є автором близько двох третин відеоконтенту, який міститься на каналі. Його робота – це постійний ризик, почасти у надскладних умовах ведення бойових дій та безпосередньої небезпеки для життя. Згуртовано і самовіддано разом з колективом «КордонМедіа» пишеться відеолітопис великої війни з росією.
Відеоматеріали Олександра Олексієнка часто використовують місцеві медіа, вони є в ефірі і загальнонаціонального марафону «Єдині новини» та інших загальнонаціональних телеканалів.
СВІТЛО «МАЯКА» НЕ ГАСЛО НАВІТЬ ПІСЛЯ ВТОРГНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ
Північно-західне прикордоння, зона бойових дій. Чотири працівники – оце й уся команда районної газети «Маяк» із м. Богодухова на Харківщині.
Вона видається з лютого 1930 року. І навіть повномасштабне вторгнення не припинило роботу редакції. Перші два місяці довелося змінити формат виходу – вона перетворилася у «фронтову» газету. 2 сторінки формату А4 із накладом 200 – 400 екземплярів роздруковували на принтері вдома і потім самотужки розповсюджували у громаді.
Цінним каналом спілкування і донесення інформації тоді стала і група «Маяк» Богодухів» у фейсбуці. Зараз вона, до речі, має майже 14 000 учасників. Через інтернет підтримували переселенців, шукали необхідні речі і організовували допомогу тим, хто її потребував.
«Ми залишилися на рідній землі, працюємо у рідній редакції. Хочемо не просто вижити, а розвиватися, тримати інформаційний фронт та надалі допомагати захисникам і захисницям, землякам і землячкам», – каже головна редакторка Тетяна Лучинська.
Вона очолює газету майже 20 років і ще більше працює у журналістиці. Письменниця, дослідниця місцевої історії та культури, авторка цікавих публікацій, книжок. Людина жвава, оптимістична, працелюбна зібрала біля себе таких самих натхнених і завзятих репортерів, літописців та оповідачів.
Відновити вихід повноформатного видання на 4 сторінках спробували на початку травня. Віддрукували газету у Вінниці, вона йшла «Новою поштою» 5 днів, а потім своїми силами доставляли її у громаду. Передавали автобусами і через знайомих, неформально домовлялися з листоношами про допомогу («Укрпошта» з міркувань безпеки не здійснювала доставку преси). І хоч люди були безмежно раді бачити свою улюблену газету, така доставка була неефективною.
Із середини травня 2022 року «Укрпошта» поновила доставку преси, і черговий номер одразу ж побачив світ у Харкові. За кілька днів газета доїхала і до сільських читачів.
25 листопада редакція вирішила подарувати своїм читачам подвійного обсягу кольоровий номер. І навіть зникнення світла через російський обстріл не завадило вчасно підготувати номер: коректорські правки передавали в друкарню телефоном.
Зараз тираж газети за передплатою становить 1300 примірників. Газета виходить щотижня на 4 сторінках і на 8-ми у повнокольоровому форматі раз у місяць. Так редакція прагне радувати своїх підписників. Близько 100 екземплярів щотижня колектив газети передає через волонтерів на передову. Практично у кожному номері є розповіді про захисників і волонтерів.
За час повномасштабного вторгнення завдяки проведеним аукціонам спільно з небайдужими земляками вдалося зібрати й передати на фронт кілька сотень тисяч гривень, допомогти десяткам переселенців.
Сьогодні колектив видання все активніше освоює нові технології. Тому у випусках газети тепер можна знайти навіть QR-коди з посиланнями на відео і фотоальбоми «Маяка».
ПОЄДНАННЯ ДОСВІДУ І АМБІТНОСТІ
Колектив «Рівненської регіональної дирекції» АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» упродовж двох років, починаючи із серпня 2022-го, працює над чотиригодинним прямоефірним блоком, який є частиною інформаційного проєкту «Суспільне. Студія». Кожен ранок він несе корисну інформацію глядачам телеканалу «Перший», а також усіх місцевих телеканалів Суспільного.
У випусках новин і розмовних студіях розповідають про оперативну ситуацію на фронті, аналізують суспільно-політичну ситуацію в державі, міжнародну підтримку України. Ведучі разом із вітчизняними та зарубіжними експертами допомагають глядачам знайти відповіді на запитання, що виникають у складних ситуаціях воєнного часу. І, звичайно, це історії взаємодопомоги і підтримки, історії захисників та їхніх родин, історії нашої боротьби за Перемогу.
Завдяки зусиллям і старанню колективу «Суспільне Рівне» виросло з місцевого мовника до загальнонаціонального рівня, довівши свою спроможність проводити прямоефірні інформаційно-аналітичні студії на всю країну нарівні із центральними каналами.
У колективі пліч о пліч працюють колеги з кількадесятилітнім стажем і молоді спеціалісти. Разом їм гармонійно вдається поєднати цінний досвід і амбітність. Конвергентність і універсальність кожного фахівця, готовність завжди навчатись новому – ось на чому роблять акцент працівники філії.
Сьогодні нові навички вони втілюють у напрямі діджиталізації, розвиваючи свої акаунти в соціальних мережах. Ютуб-канал «Суспільне Рівне» нині налічує 120 тисяч підписників, фейсбук-сторінка має майже 130 тисяч читачів, а в телеграмі їх читають 32 тисячі осіб.
«УКРАЇНА ПЕРЕМОГЛА!»
На самому кордоні з Білоруссю на Волині розташоване селище Любешів. Його громаду активні бойові дії обминули, але загроза вторгнення постійною напругою висить над жителями. П’ять жінок дружнім колективом безперебійно працюють над випуском газети «Нове життя», а також сайту «Нове життя» – новини Любешівщини». Вони не покинули роботу, незважаючи на наближеність до кордону.
Газета не пропустила жодного випуску, а сайт – жодного дня роботи. Адже читачі мають знати про всі найважливіші події, що відбуваються в громаді. Так редакція робить свій внесок у забезпечення інформаційної стабільності і недопущення поширення фейків та проросійських наративів.
Війна значно вплинула на фінансове становище видання: скоротився тираж, катастрофічно зменшилися фінансові надходження. Хоча й зарплатня у працівників невелика, колектив тримає ентузіазм і розуміння важливості їхньої праці.
У газеті і на сайті редакція публікує актуальні новини громади, області, країни. Інформацію про життя українців, щоб їхні родичі в Білорусі могли дізнаватися новини з України. У різних проєктах – «Герої сьогодення», «Небесний легіон Любешівщини» – розповіді про захисників і захисниць – які боронять нашу державність чи віддали життя за Батьківщину на полі бою.
Важко під час інтерв’ю бачити біль рідних воїнів. Але «розповіді мужніх захисників та захисниць про їхнє перебування на фронті, очі маленьких волонтерів та волонтерок, які віддають самотужки зібрані кошти на потреби ЗСУ, додають сили і впевненості не вигоряти емоційно, працювати, створювати черговий номер газети та наповнювати свіжою, актуальною інформацією сайт», – ділиться редакція.
Її працівниці також є постійними учасницями різних волонтерських акцій і в такий спосіб допомагають наближати Перемогу України. Саме така новина – «Україна перемогла!» – є найбажанішою для всіх жителів громади, та й усієї України.
ЖИТТЯ МІЖ ДВОХ СВІТІВ
Вона живе на два фронти – журналістки і волонтерки. Із 2014 року черкаська журналістка Вікторія Хамаза висвітлює тему війни. П’ять років тому війна стала ще відчутнішою, коли на фронт добровільно пішов її брат. Він попереджав про повномасштабне вторгнення росії.
Два роки без перерв і вихідних 34-річна Вікторія збирає гроші, купує евакуаційні авто, маскувальні сітки, термобілизну, ліхтарі, турнікети, «мавіки», генератори, павербанки, їжу – і доставляє на фронт. Вивозить поранених, евакуює цивільних. У перервах між поїздками виконує основну роботу: знаходить героїв для регіонального телеканалу «Суспільне. Черкаси», монтує сюжети про війну і бійців, виходить в ефір.
Зранку вона журналістка – а по обіді – в дорозі та в русі: збирає допомогу, пакує, відправляє. Без жодного вихідного. Без часу на те, щоб зняти напругу. Один збір закривається, інший відкривається. Далі — знову з командою на схід, а там — тригодинний сон у холодному підвалі, ранок під гул винищувачів та вибухи, душ — сухий або із серветками, евакуація під канонади, реанімації тяжкопоранених і металевий запах крові, яким просякнутий кожен сантиметр землі.
Про своє життя між двох світів Вікторія каже так: «Спочатку цей контраст дезорієнтує. На передовій геть інше життя. Там пишеться історія. Болем і вірою в перемогу».
Після 24 лютого вся країна перетворилася на волонтерський хаб. Один з його епіцентрів розташувався у квартирі Вікторії в Черкасах. Там геть усе, навіть балкон, було завалено гуманітаркою. Їй із подругою доводилося дрімати в коридорі. Згодом штаб переїхав на телеканал «Суспільне Черкаси», де працювала Вікторія, і зайняв два поверхи. Фасувати, пакувати допомагали всі охочі разом із колегами з каналу. Люди донатили кошти або приносили необхідне особисто.
На другий місяць війни з’ясувалося, що допомоги потребують не тільки живі, але й мертві. У Чернігові, який перебував під постійними вогневими ударами, ховали загиблих, де встигали. Щоб мати змогу потім знайти ці місця, люди просили таблички для імпровізованих могил. Вікторія Хамаза разом з командою пробивалася в місто різними стежками і дорогами, бо міст підірвали росіяни.
«Ми виходили на лісівників, далекобійників, місцевих, з якими опрацьовували нові “маршрути життя” через ліс та річку, аби переправляти допомогу човнами», – згадує Вікторія.
Вона була однією з перших, хто потрапив до Бучі після її звільнення, – привезла їжу для містян. Серед усього жаху, який залишили по собі російські військові, на вулиці гралися діти. Вони вперше за місяць вийшли з підвалів, де переховувались від російських загарбників.
«Я підійшла, щоб запитати, як вони, – згадує волонтерка перші дні деокупації Бучі. – Дев’ятирічний Денис показав, де лежить РПГ та пояснив мені, що це таке (ручний протитанковий гранатомет). А потім розповів, що їхній друг загинув».
Вікторія каже, що тримається на каві й адреналіні, а подолати страх допомагає бурхлива діяльність: підстрахувати новачків у команді, простежити за тими, чиї слабкі сторони добре знає, – у когось раптом носом іде кров, хтось повільно реагує в разі небезпеки.
Їй довіряють останнє, віддають на збори і допомогу. Вікторія радить усім не боятися бути добрішими.
«Багато людей остерігаються бути добрими, думають, що це слабкість. А насправді в цьому така сила! Бути людяними і залученими – це і є ключ до майбутньої перемоги».
НЕ ДАМО ЗНИКНУТИ МАЛЕНЬКІЙ ЛЮДИНІ ЗІ СТОРІНОК ВЕЛИКОЇ ІСТОРІЇ
23 лютого завжди був святковим днем для колективу і читачів газети «Перемога» із с-ща Краснопілля Сумської області – 1932 року у цей день вийшов перший випуск видання. У 2022-му мали відзначати 90-річчя «Перемоги», але плани перекреслило широкомасштабне вторгнення російського окупанта.
Бойові дії на території громади не дали видавати газету. Однак увесь її колектив – а в редакції працюють 5 людей – не залишив громаду. Сторінка видання в соціальних мережах та особиста сторінка редактора Олександра Моцного залишалися чи не єдиними джерелами офіційної інформації про життя громади, Сумщини і України.
Саме тому, що всі працівники видання перебували на території громади, їм вдалося одразу після деокупації відновити вихід «Перемоги». Нині на її шпальтах розповіді про жителів громади, тих, хто боронить Україну, і тих, хто віддав за неї своє життя, про волонтерів. Такі історії колектив фіксує і занотовує для нащадків. Журналісти постійно перебувають у прикордонних населених пунктах. Слоган їх видання – «Не дамо зникнути маленькій людині із сторінок великої історії». Люди Краснопільщини – це зараз головна тема для редакції.
До війни газета мала тираж 3000 примірників, а подеколи й більше. Тепер наклад зменшився до 1500 примірників. Так трапилося тому, що раніше серед передплатників було багато працівників потужних агротовариств і господарств Краснопільської громади. Нині ж через постійні обстріли люди виїхали, а ворог нещадно розбиває тваринницькі комплекси, техніку, господарські приміщення, житлові будинки. Раніше видання було кольоровим, на 12 сторінках. Зараз від кольору відмовились, але зберегли колектив.
Редакція «Перемоги» знайшла своє рішення для того, щоб вчасно доставляти газету до читачів. У 2024-му оголосила свою передплату і свою доставку по Краснопіллю. Це дало змогу зменшити вартість видання. І їх практикою з організації власної доставки вже зацікавились інші видання України.
Своя доставка змінила розклад роботи редакції: до п’ятниці вони – журналісти, верстальники, редактор, а в п’ятницю усі стають листоношами. Поділили Краснопілля на дільниці. По центру співробітниці газети розносять газету пішки, на далекі вулиці возять власним автомобілем. Автомобіль придбали, склавши докупи трохи грантових коштів і тих, що збирали на ремонт будинку.
«Тепер ремонт будинку в Краснопіллі робити – справа невдячна через постійні обстріли, а автомобіль став дуже у пригоді», – ділиться Олександр Моцний.
Коли стали розносити й розвозити газету, спочатку траплялися і курйозні випадки. Люди не розуміють, що редакція – це не пошта, і кажуть: «Ви так вчасно носите, що, може, ви в них і пенсію заберете і будете нам також вчасно носити?».
Газету часто передплачують і онлайн. Її читають у США, Чехії, Польщі, Канаді, Індії та в інших країнах. Буває з-за кордону люди перераховують кошти з проханням передплатити газету землякам, котрі залишаються на Краснопіллі.
«Люди нам довіряють: пересилають гроші на кілька примірників і просять оформити передплату на наш розсуд. Це додає бажання працювати», – розповідає пан Олександр.
Багато зусиль віддає колектив і на волонтерську роботу, надає також свої лоти для розіграшу благодійних лотерей, кошти від яких йдуть на придбання необхідного обладнання для воїнів ЗСУ.
Редакція прагне стати мультимедійним медіа. Понад 10 років працює сайт «Новини Краснопільщини». Активною є сторінка і група «Перемога» у фейсбуці, вона налічує уже більше як 15 тисяч підписників. Віднедавна відкрили канал у телеграмі та ютуб-канал.
